Збий "Літаючу тарілку"
Якщо одне з визначень полювання – вбивство з азартом, то спортинг – це той самий азарт, але вже без вбивства. Суть його полягає у своєрідній імітації полювання: у природних умовах ведеться стрілянина по штучних цілях. Зародився спортинг у Європі близько ста років тому як один із способів підготовки мисливців до сезону. Спочатку відпрацьовували майстерність, стріляючи по голубам, потім як мішені використовували скляні кулі, а також бляшанки, невдовзі перейшли на спеціальні мішені-тарілочки. І якщо раніше запускав тарілочки оператор вручну, то сьогодні так уже ніхто не робить. Нині випускають пристрої, що дозволяють відпрацьовувати навички стрільби по мішенях, що летять, рухаються і піднімаються, що імітує політ птиці або біг тварини. Особливої фізичної підготовки цей вид спортивного відпочинку не вимагає, а фінансові вкладення все ж таки потрібні. Як мінімум, необхідно витратитися на зброю.
Дніпропетровський підприємець В'ячеслав Шаматульський не лише затятий мисливець, а й єдиний в Україні виробник пускових «машинок» для відпрацювання навичок стрілянини. Правильність вибору бізнес-напряму підтверджує той факт, що в Європі з десяти мисливських пострілів дев'ять здійснюються на змаганнях зі спортингу. Тому перспективи для розвитку більш ніж райдужні.
З хіміка - у мисливці
«Почалося все з того, що 1996 року друзі долучили мене до полювання, — згадує В'ячеслав Шаматульський. — На той момент я ще працював у компанії, яка займається утилізацією хімічних реактивів. Бізнес йшов ні хитко ні валко. І цього ж року в одного із «братів зі зброї» з'явилася німецька «машинка» для відпрацювання навичок стрілянини. Пристрій мене зацікавив. Розглянувши виріб, я переконався, що нічого складного у його виготовленні немає. Адже за освітою я електронник, тому до техніки близький. Ось і вирішив у вільний від основної роботи час спробувати зробити щось подібне».
Будучи мисливцем, В'ячеслав побачив безліч переваг цього пристрою. Насамперед, воно дозволяло тренуватися не лише у розпал мисливського сезону, а й у міжсезоння. Більше того, прихопивши на відпочинок таку машинку, можна влаштувати змагання зі стрільби, нікого при цьому не вбиваючи. У цьому випадку й адреналін отримуєш, і чистий перед Green Peace.
«Раніше для того, щоб пристріляти рушницю або випробувати дріб, треба було їхати на спеціальний стенд. При цьому необхідно було заздалегідь узгоджувати час тренування, а так узяв «машинку» в автомобіль і поїхав із друзями на природу постріляти. І не треба ні під кого підлаштовуватись, — зазначає В'ячеслав. — За наявності «машинки» головне, щоб охочих постріляти було не менше двох, оскільки один так званий оператор займається запуском мішеней, а стрілець робить постріл».
Пробуючи самостійно створити пристрій у себе в майстерні, В'ячеслав попутно вирішив дізнатися, хто у нас виготовляє такі пристрої. Внаслідок вивчення інтернет-сайтів, літератури для мисливців, а також відвідуючи спеціалізовані виставки, підприємець побачив, що ця ніша є абсолютно вільною. На ринку були представлені «машинки» іноземних виробників, переважно німецькі та італійські, які потрібно було попередньо замовляти за каталогом. Вартість однієї такої «машинки» становила EUR286 плюс витрати на доставку та розмитнення. У результаті сума виходила чимала. І навіть мисливці, будучи людьми небідними, не завжди були готові викладати подібні суми і чекати кілька місяців, поки їхнє замовлення буде доставлено.
У процесі дослідження вітчизняного ринку В'ячеславу все ж таки вдалося знайти одного виробника подібних виробів. «За радянських часів схожі пристрої робив запорізький завод «Мотор-Cіч». Один такий екземпляр я роздобув, і побачене мене дуже засмутило, — згадує дніпропетровський підприємець. — Навіть стало соромно за те, що підприємство оборонної промисловості виробляє такі незграбні вироби». Остаточно переконавшись, що ця ніша ніким не зайнята, В'ячеслав утвердився у своєму намірі створити експериментальний пристрій для відпрацювання навичок стрілянини.
Перша "тарілка" - бумерангом
Розробляючи свій пристрій, В'ячеслав брав за основу німецький аналог, але постарався його максимально вдосконалити. Основна перевага «машинок» від Шаматульського – ручне складання. Цим вони й відрізняються від іноземних конкурентів. На думку підприємця, подібні вироби просто неможливо масово виготовляти, оскільки від цього дуже постраждає якість. Одна річ, коли кожен виріб збирається вручну, потім тестується, за потреби деталі підганяються, і зовсім інша масове виробництво.
Досвіди створення першої пускової «машинки» успішно завершилися в 1998 році: була створена експериментальна модель «Дуплет-1». У спорядженому стані її розмір становив 1000*1000*1000 мм, вага 11 кг, з дальністю кидка тарілочки-мішені до 80 м. Проте не все було так безхмарно, як здавалося на перший погляд. Перший пробний екземпляр не радував — запущені тарілочки загортали як бумеранг і падали замість того, щоб планувати.
Коли з польотом тарілочок В'ячеслав розібрався і «машинка» почала працювати, з'ясувалося, що дорогою до прилавка магазину фарба на «машинці» облітала. Відповідно, вигляд у неї був непрезентабельним. Тому виникла потреба щось змінювати в технології фарбування. А робити якісно весь спектр робіт на базі своєї майстерні В'ячеслав не міг. «Спочатку я фарбував своє дітище звичайною емаллю, з'ясувалося, що вона не підходить, — розповідає В'ячеслав. — Довелося шукати майстрів, які мають можливість виконувати гаряче фарбування у термічних камерах. Знайшовши їх, переконався у правильності вибору. Фарба тримається дуже довго, на неї не впливають жодних атмосферних явищ».
Крім В'ячеслава, у майстерні працює і його син. Проте, обійтися самотужки підприємцю, як з'ясувалося, досить складно. В'ячеслав дійшов висновку, що для покращення якості виробів йому все ж таки варто залучити до роботи кваліфікованих фахівців з боку. Наприклад, про зварювання В'ячеслав знав небагато, і вважає себе у цій галузі дилетантом. А товар він хотів виробляти не тільки не гірше за тих же німців, а навіть краще, тому що іноземні постачальники є його основними конкурентами.
І тут не обійшлося без складнощів. Знайти кваліфікованих фахівців у будь-якій галузі у нас дуже проблематично. Перший рекомендований зварювальник доручену роботу виконав, але її якість була незадовільною, зате стали зрозумілі «тонкі» місця. Наступний майстер зварювальних справ серйозніше підійшов до запитів підприємця, тому вони й співпрацюють із ним дотепер.
Зелений чи червоний?
«На сьогоднішній день виробничий процес такий: я самостійно закуповую всі необхідні деталі, при цьому особисто відбираю якісні витратні матеріали з потрібними для мого виробництва характеристиками, — зазначає В'ячеслав Шаматульський. — Я дуже вимогливо ставлюся до якості деталей. Наприклад, пружини зараз я закуповую на Синельниківському ресорному заводі, але останнім часом у заводу, мабуть, почалися проблеми, тому якість продукції погіршилася, отже, доведеться шукати нових постачальників. Збираю "машинку" від і до самостійно. Дуже важливо все правильно підігнати. Десь не докрутив гайку, десь перетягнув пружину — зрештою, «машинка» працює не так, як треба». Стандартна партія - це близько 20-25 виробів, що дозволяє з кожної "машинки" зробити "контрольний" постріл, щоб переконатися в тому, що все гаразд. І лише після цього вона потрапляє до споживача.
Слідом за «Дуплетом-1» з'явився менший пристрій — «Скорпіон» (600*200*500 мм у спорядженому стані, вага 8,5 кг, дальність кидка до 50 м). Цікаво, що Скорпіон призначений для рельєфної місцевості, наприклад, його можна використовувати в Кримських горах. Крім двох перших екземплярів, має В'ячеслав і оновлені моделі — «Дуплет-1П». Основна його відмінність від «Дуплет-1» полягає в тому, що змінено марку сталі пускової пружини, завдяки чому запуск тарілочки-мішені став м'якшим. Також додалася педаль, що дозволяє легше виконувати запуск. З'явився і Скорпіон-2, де є сидіння. Тепер оператору, щоб зробити запуск, не потрібно нагинатися, можна робити це сидячи. Коштує «Дуплет-1» близько $300, «Скорпіон» — близько $220. При цьому ціни на вироби не змінювалися з 2002 року, незважаючи на подорожчання металу.
До речі, не залишив поза увагою В'ячеслав та кольорову гаму своїх виробів. «Подумавши, я вирішив, що маленькі «машинки» будуть зеленими, а великі – червоними із зеленими елементами, – каже В'ячеслав. — Мені здається, що саме ці кольори максимально відповідають тематиці: червоний символізує вогонь, зелений — природу».
Понад те, вітчизняна «машинка» орієнтована вітчизняного споживача. Тому має власну специфіку. «Раніше дістати тарілочки-мішені для німецької «машинки» була проблематично, адже вона розрахована на метання лише «рідних» тарілочок певного діаметру, — розповідає В'ячеслав. — Однак мої «машинки» можуть кидати тарілки стандартів міні, міді, максі будь-якого виробництва». Сьогодні вартість тарілочок коливається від 70 коп. до 1 грн. за штуку, залежно від виробника — українські дешевші, польські дорожчі.
Також "машинки" від Шаматульського стали розбірними. Сьогодні вони упаковуються в чохол, відповідно легко поміщаються в багажник автомобіля. Пристрій швидко збирається та розбирається без допомоги будь-яких інструментів.
Реклама - усьому голова
Перша пускова «машинка», віддана на реалізацію в один із спеціалізованих мисливських магазинів, простояла там півроку, нею ніхто навіть не поцікавився. Люди не знали, що це таке і навіщо воно потрібне. Тому потрібно було з подвоєною силою зайнятися рекламним напрямом. З того моменту, як я створив свій перший експериментальний екземпляр, пройшло чимало часу. У мене почало щось виходити, і настав час визначитися, чим займатимуся надалі. Адже сидіти на двох стільцях водночас не можна. Ще раз переконавшись, що ця тема є перспективною, я вирішив розвивати її всерйоз, остаточно розлучившись із фірмою з утилізації хімікатів», — ділиться спогадами В'ячеслав Шаматульський.
А серйозно це означає серйозно. Побачивши гостру необхідність у просвітницькій роботі, В'ячеслав наголосив на рекламі. Для початку розмістив інформацію про свої вироби у спеціалізованому журналі «Мисливець» та на всеукраїнському мисливському сайті. Створив рекламний ролик і розіслав його всім магазинам, з якими співпрацює, вони його постійно демонструють. Не нехтує підприємець і виставками: навесні та восени — це «Полювання-Рибалка», а з недавніх пір і виставки, присвячені зброї та безпеці. Хоча вузькоспеціалізована збройова виставка не зовсім підходить для реалізації специфічної продукції, проте дозволяє знайти нових клієнтів.
Такий ґрунтовний підхід до реклами досить швидко дав позитивний результат. Сьогодні вже багато мисливців знають про «машинки» Шаматульського і із задоволенням їх набувають. А купити їх можна не лише у самого підприємця у Дніпропетровську, а й у спеціалізованих мисливських магазинах практично по всій Україні. Лідирує з продажу Київ, також гарний попит спостерігається у Донецьку та Луганську.
Серед клієнтів підприємця не лише мисливці. Ці «машинки» також купують лісництва, і навіть заміські ресторани, що пропонують весь комплекс послуг зі спортивного відпочинку. Останнім часом до такої гри, як спортинг активно почали приєднуватися фермери.
Зі своїми покупцями у пана Шаматульського налагоджено і зворотний зв'язок. Саме вони допомагають підприємцю удосконалювати свої «машинки». «Останній час я досить мало стріляю, тому, як не сумно, поступово перетворююся з практика на теоретика, — нарікає В'ячеслав. — Тому я прошу своїх покупців після придбання зареєструватися на сайті та надалі надсилати свої зауваження мені на e-mail. І клієнти пишуть, щоб вони хотіли змінити. Таким чином, я постійно щось удосконалюю у продукції. Також, щоб не відставати від іноземних конкурентів, я регулярно «моніторю» сайти, журнали та дивлюся, що за кордоном вигадали новенького в цьому напрямку. Сьогодні можу з гордістю сказати, що поки що ніхто і нічого нового не винайшов. За відгуками покупців, мої «машинки» нічим не поступаються іноземним».
Були у підприємця ідеї щодо співпраці з вітчизняними силовими структурами. «Лік тому я вийшов на Міноборони з пропозицією розробити подібні пристрої для відпрацювання навичок стрілянини військових, на що мені було сказано, що зараз усі займаються політикою, — скаржиться В'ячеслав. — Тому жодного фінансування такого проекту не отримає. Отак ця цікава ідея відійшла на другий план. Але я все ж таки думаю до неї коли-небудь повернутися». У найближчих планах підприємця освоїти автоматичний подавець тарілок, що в майбутньому дозволив створити «мисливську стежку». Вона виглядатиме так: стрілок рухається заданим маршрутом, а в цей час з різних боків по черзі вилітають тарілочки. Теоретично виробництво цього пристрою можна налагодити хоч завтра, проте виникли складнощі з деякими матеріалами, бо вітчизняні не відповідають запитам підприємця. Але В'ячеслав Шаматульський все-таки хотів би все купувати в українських виробників, а не завозити, скажімо, з Німеччини. Ось і чекає найкращих часів.
Ірина Поліщук
матеріал взятий із сайту - www.vd.net.ua